<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?>
<!-- If you are running a bot please visit this policy page outlining rules you must respect. http://www.livejournal.com/bots/ -->
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:lj="http://www.livejournal.com">
  <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias</id>
  <title>Немного солнца в холодной воде</title>
  <subtitle>alegrias</subtitle>
  <author>
    <name>alegrias</name>
  </author>
  <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/"/>
  <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom"/>
  <updated>2007-06-14T12:55:31Z</updated>
  <lj:journal userid="8796561" username="alegrias" type="personal"/>
  <link rel="service.feed" type="application/x.atom+xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom" title="Немного солнца в холодной воде"/>
  <link rel="hub" href="http://pubsubhubbub.appspot.com/"/>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:17653</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/17653.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=17653"/>
    <title>вспомнилось</title>
    <published>2007-06-14T12:55:31Z</published>
    <updated>2007-06-14T12:55:31Z</updated>
    <category term="любовь"/>
    <content type="html">...я стояла у окна и смотрела как снег падает на устланую хвоей землю, как снежинки, целуя друг друга, запутывались в иголках сосен, как серое небо, долго носившее в себе зиму,медленно освобождается и начинается снегопад...&lt;br /&gt;Нежность, нежно и трогательно ... Тихое утро, снег, сосны.. Я чувствую кожей тепло камина и твою, еще дремлющую, страсть... ты мерно дышишь, большой и сильный, спящий лев... от тебя исходит спокойствие и сила, которым я и была покорена. жемчужная комната и тихий снег.&lt;br /&gt;где я настоящая? там, в большом мире я - сильная, умная, ироничная , аррогантная интеллектуалка, маленькая женщина, отстаивающая свое право быть среди лучших, или здесь - переполненная нежностью и покоренная? откуда во мне это? &lt;br /&gt;я могу быть с тобой непривычно для себя простой, цельной, молчаливой нежной женщиной, ибо ты - настоящий мужчина и твоя настоящая, темная и тяжелая Мужественность и высвободила во мне мою Женственность. Я сегодня родилась как Женщина, испытав блаженство быть покоренной и блаженство принадлежать...&lt;br /&gt;вчерашняя страсть, вспыхнув, растворилась меж нами и стало всепоглощающей нежностью. Этот острый миг счастья и сильного, до крика, желания быть с тобой я унесу, не поделившись с тобой. это только мое чувство и моя любовь. &lt;br /&gt;верно это и есть миг, ради которого я жила все эти месяцы от роскошного августа до седеющего декабря.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:17219</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/17219.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=17219"/>
    <title>Generations in Ukraine (pravda.com.ua)</title>
    <published>2007-03-07T12:08:19Z</published>
    <updated>2007-03-07T12:08:19Z</updated>
    <content type="html">На даний момент в Україні можна виділити три групи між поколіннями:
Generation Pepsi (GP) – покоління пепсі, про яке мова йшла вище, цінності якого властиві не тільки елітам, а й певній частині населення.
Generation X (GX) – доля якого цілком може стати подібною до долі втраченого покоління Вірджинії Вульф та Ернеста Хемінгуея.
Йому властивий цілий ряд унікальних характеристик. Насамперед, це GX росло на зламі епох, з одного боку, воно всотало в себе залишки марксистсько-гегелівських ідеологем пізнього СРСР. Це покоління отримало більш-менш системну середню та вищу освіту.
З іншого, його юність пройшла в умовах хаосу, абсолютної внутрішньої та зовнішньої свободи. Коли розвалився СРСР, вони ще були занадто малі, щоб врости в систему. Але коли представники GX стали старші, то сприйняли нову реальність як природну, нормальну.
У той час, коли частина покоління пепсі зробила гіперривок у реальність великих грошей, а інші GP маргіналізувалися, йшло становлення Х-ів з опорою на власні силу, енергію, удачу.
Звідси запит у GX на ту чи іншу форму, назвемо її умовно, "неопротестантської етики". Етики, у якій наголошується на індивідуальності, здатності до самовдосконалення, росту.
Generation Biomassa (GB) – ця група між поколіннями представлена народженими в 90-ті роки. Її становлення відбувається в умовах демонтажу системи освіти і тотального домінування мас-медіа, що й формують їхній світогляд.
Це люди Дому-2, media sapiens, чиї думки цілком і повністю присвячені споживанню в усіх його формах і проявах. На мій погляд, ця група, за визначенням, не здатна сформувати цілісний погляд на світ, сформулювати порядок денний країни і, по суті, є "робочою глиною" як для внутрішнього, так і для зовнішнього соціального інжиніринга.
Тому, питання подальшого існування української держави може і повинне бути дозволене тільки "поколінням Х". 
Якщо воно не займе владні висоти, то вже за 10-15 років Україна остаточно втратить залишки суб’єктності та перейде під зовнішнє керування, що може бути двох типів – hard і soft:
Перший – фактичний розпад країни на кілька анклавів, що попадають під вплив більш сильних геополітичних гравців. Не можна виключати можливість виникнення конфліктну між ними, як це сталося під час розвалу соціалістичної Югославії.
Другий, soft-варіант, більш м'який. Зберігаючи формальні ознаки незалежності, країна перетвориться на територію, яку експлуатують транснаціональні корпорації (західні, китайські, російські) не без допомоги намісників, рекрутованих з-поміж дітей еліти покоління пепсі.
Ті, що пройшли ідеологічну обробку в закордонних вузах (не завжди кращих, зазначимо не без іронії), увібрали спецкурси гламуру від Каті Осадчої на тусовках у богемних київських кнайпах, "екс-мажори" на кшталт Андрія Ющенка будуть чудово виконувати роль колоніальної адміністрації.
У них усе буде добре, але чи потрібна така країна нам?</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:16963</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/16963.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=16963"/>
    <title>alegrias @ 2006-12-25T13:36:00</title>
    <published>2006-12-25T11:37:21Z</published>
    <updated>2006-12-25T11:37:21Z</updated>
    <content type="html">&lt;table border="0" style="width: 400px; border: 1px solid #EEEEEE;"&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; color: #FFFFFF; font: 16px Arial"&gt;Итак, среди пряностей Вы... Красный перец&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: left; padding: 8px; background-color: #FFFFFF; color: #000000; font: 12px Arial"&gt;Красный перец индивидуалист. Он выделяется своей начитанностью, интеллигентностью, отменным чувством юмора...О чувстве юмора надо сказать отдельно. Красный перец циник, его шутки всегда приправленны изрядной долей сарказма, но смеясь над всем миром, он смеется над собой, и поэтому люди редко обижаются на него. Он ценитель прекрасного, эрудирован и блещет умом. Красный перец способен на большие чувства, но редко женится. Чаще всего он любимец противоположенного пола, так как в нем таиться скрытая сексуальность, *перчинка*. Его врагам приходится худо, так как в гневе Красный перец страшен.&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; font: 12px Arial"&gt;&lt;a href="http://aeterna.ru/test.php?link=tests:5165" style="color: #FFFFFF"&gt;Пройти тест&lt;/a&gt;&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;/table&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:16157</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/16157.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=16157"/>
    <title>Е.Евтушенко</title>
    <published>2006-12-08T13:34:23Z</published>
    <updated>2006-12-08T13:34:23Z</updated>
    <content type="html">" Ему бы корма образцовые,&lt;br /&gt;Ему бы почище хлева,&lt;br /&gt;Свобода нужна образованному,&lt;br /&gt;Неграмотному -  &lt;br /&gt;               жратва..."</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:16007</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/16007.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=16007"/>
    <title>alegrias @ 2006-11-21T15:13:00</title>
    <published>2006-11-21T13:13:05Z</published>
    <updated>2006-11-21T13:13:05Z</updated>
    <content type="html">&lt;table border="0" style="width: 400px; border: 1px solid #EEEEEE;"&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; color: #FFFFFF; font: 16px Arial"&gt;Ваша красота похожа на... дневной свет...&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: left; padding: 8px; background-color: #FFFFFF; color: #000000; font: 12px Arial"&gt;...яркая, горячая, светлая... ваша красота бросается в глаза и ослепляет... поэтому её не так легко увидеть и понять... но тот, кто поймёт её — необычную и единственную, присущую только вам и больше никому — полюбит и уже никогда не сможет забыть... внутренняя сила, энергия, постоянное самосовершенствование и потрясающая самоуверенность — источник вашего очарования. Хотите — верьте, хотите — нет :)&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; font: 12px Arial"&gt;&lt;a href="http://aeterna.ru/test.php?link=tests:6564" style="color: #FFFFFF"&gt;Пройти тест&lt;/a&gt;&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;/table&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:15761</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/15761.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=15761"/>
    <title>alegrias @ 2006-08-17T17:53:00</title>
    <published>2006-08-17T15:01:59Z</published>
    <updated>2006-08-17T15:01:59Z</updated>
    <content type="html">А нас цікавить націогенез.&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt; Нас цікавить збільшення кількості борців. Ми підозрюємо, що у нас є місія. Ми знаємо, що людина створена для великих планів і для великої мети. І всі картинки мають бути знесені вітром. І коли ми говоримо мовою цієї місії, термінами функції, подвигу і вчинку, - нас мало хто буде розуміти. І непотрібно, щоб розуміли.&lt;br /&gt;Час вирушати в дорогу. На ній валяються чудеса. Ви вирушаєте до Житомиру, а потрапляєте в Град Божий. Вигадати собі місію неможливо. Франкл казав, що сенс життя не можна вигадати, на нього можна тільки натрапити.&lt;br /&gt;Ми не можемо сісти, напружитися надути щоки, і придумати собі сенс життя. Але об нього можна спіткнутися по дорозі. Ми просто йдемо, робимо роботу, чи воюємо війну, і натикаємося на сенс. І тоді ми раптом усвідомлюємо, що ми є всього лише знаряддям. Людина є знаряддям її власної місії. Голова існує для того, щоб пробивати стіни, людина створена для перевантажень.&lt;br /&gt;Кожен єврей вважає, що, одягнувши талєс, він включається до общини, яка завжди буде його підтримувати. Якщо з ним щось станеться, вони будуть його витягати. Принаймні так у теорії. Кожен циган знає, що люди з його роду будуть витягати його з тюрми. І це є основою будь-якої общини. Коли ранні християни вступали в общину, вони дотримувалися неймовірної солідарності. Коли Святий Петро, який встиг втекти з Риму, почув, що загітованих ним людей схопили і збираються стратити, - він вернувся до них. Де це було у словах Христа, що він зобов’язаний повертатися? Ніде не було. Він повернувся із почуття солідарності. Він хотів вмерти разом із тими людьми, яких він привів до Христа.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І оця первісна солідарність забезпечила перемогу християнства.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чеченець зазвичай може розраховувати на допомогу тейпу. Вони можуть його не любити, але його будуть захищати, за нього помстяться. Бо знають, що якщо вони зараз за нього не помстяться – це крах усьому. Тоді всі розмови про Аллаха не мали жодного сенсу; усе, за що вмирали їхні батьки, не мало значення.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Первісний рефлекс – триматися один за одного. Нічого нового. З цього починалося людство. Це прості речі, які для нас є найскладнішими. І саме ці речі продукують чудо.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Коли ми побачимо перед собою п’ятдесят українців, які просто із принципу культивують між собою солідарність, це буде означати, що ще не вмерла Україна. Що зернятко нації прижилося.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Усе починається з невеликих чисел. Непотрібно багато – потрібно, щоб хтось. І хай вони культивують цю солідарність із будь-яких міркувань. Із тих міркувань, що вони християни; із міркувань, що вони разом крадуть, - це неважливо.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Якщо ми з вами будемо правильно себе поводити і хоча б зрідка дивитися на небо – від Бога ми не втечем.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Він все одно дожене.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І тоді Він побачить в нас інструмент для виготовлення нового чуда. Амінь</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:15490</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/15490.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=15490"/>
    <title>alegrias @ 2006-08-17T15:07:00</title>
    <published>2006-08-17T12:07:38Z</published>
    <updated>2006-08-17T12:07:38Z</updated>
    <content type="html">Украина – родина дремлющих ангелов. Ее безмолвное ожидание наполняет чудесами планету. Ее нельзя завоевать, поработить или уничтожить. Она не чувствительна к событиям. Ее жизнь не протекает и не происходит. Она вне событий и времени. Она не помнит свой день рождения и не знает своего возраста. Она сама по себе достойный собеседник. Ей не с кем спорить и нечего доказывать… Для нее уже все произошло</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:15176</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/15176.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=15176"/>
    <title>alegrias @ 2006-08-15T17:05:00</title>
    <published>2006-08-15T14:11:38Z</published>
    <updated>2006-08-15T14:11:38Z</updated>
    <content type="html">Взаимная привязанность мужчины и женщины всегда начинается с ошеломляющей иллюзии&lt;br /&gt;Агата Кристи</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:15057</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/15057.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=15057"/>
    <title>alegrias @ 2006-08-15T16:52:00</title>
    <published>2006-08-15T13:56:17Z</published>
    <updated>2006-08-15T13:56:17Z</updated>
    <content type="html">мужчины не способны ни на слова, ни на поступки. Есть исключения - но это только исключения.&lt;br /&gt;И даже если и говорит тебе кто-то что-то красивое- то ведешься, но всегда отстраненно знаешь - это "зеркальца и бусики из стекла" ,а свою бессмертную душу на это менять не хочется. вот и получает мужчина, что может принять  - тело и капельку души. На больше его не хватает.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:14660</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/14660.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=14660"/>
    <title>alegrias @ 2006-07-11T15:46:00</title>
    <published>2006-07-11T12:51:02Z</published>
    <updated>2006-07-11T12:51:02Z</updated>
    <content type="html">Чого ми варті в цьому світі грішнім?&lt;br /&gt;Чому це в нас — побила б його тля! —&lt;br /&gt;Усе якесь покручене й недійшле,&lt;br /&gt;Немов у Бога вкрали ми теля?</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:14336</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/14336.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=14336"/>
    <title>майдан forever</title>
    <published>2006-07-11T12:48:56Z</published>
    <updated>2006-07-11T12:48:56Z</updated>
    <content type="html">Анти-Майданівці&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Наші вороги чекають, що ми проклянемо Майдан, зречемося його як найбільшої нашої помилки, самі своїми руками його похоронимо - розчаруємося в ньому. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Наші вороги – це спайка корумпованих бюрократів, напівкримінальних бізнесменів і продажних політтехнологів – незалежно від партійності. У них спільне минуле і метод дії, і Майдан для них – як антимоль для молі.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони бояться Майдану.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони бояться вільної інформації - тому, що те, що вони роблять, стає видимим, бо темнота і тиша - найкращий фон для злочину. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони бояться людської небайдужості і активності - бо тоді не можна тихцем просувати свої темні справи. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони бояться відповідальності - бо тоді безкарність закінчиться, і треба буде відповідати за минуле зло.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони бояться цінностей - їм легко робити свої шури-мури там, де ніхто не скаже, що добре, а що - зло.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І те, що вони бояться - це вже половина перемоги. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Майданодефіцит, або що далі?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Можна сказати так: тактично Майдан - у програші: політичні сили, що владували по революції – посварилися, пішли на сепаратні переговори з фальсифікаторами і кримінальниками.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Проте стратегічно ми перемогли. Вони не можуть діяти так активно і нахабно, як раніше. Правила гри змінилися. Наша перемога - і у тому, що разом нас, тих, хто хоче демократичної України, таки багато. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І нас не подолати - якщо ми віримо у нашу перемогу і діємо заради неї.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Найкращий приклад Майдану, що відбувся на місцевому рівні - події в Ірпіні, де у безпрецедентній боротьбі вдалося відстояти волю громади. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Цей досвід необхідно переймати, і, не особливо сподіваючись на парламентських "наперсточників" (термін Віталія Портникова), будувати Україну знизу - від дитячих садочків, доріг і водопостачання, через культуру - до міцної громади; через єдність міцних громад - до успішної держави.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:14309</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/14309.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=14309"/>
    <title>о цене "морали" и слова</title>
    <published>2006-07-08T13:27:08Z</published>
    <updated>2006-07-08T13:36:39Z</updated>
    <content type="html">я разочарованна. Доны возвращаются. Но не одни. В купе с лицемерными и истеричными коми и ... ... ... социалистами. Что будет с Украиной дальше? Как жить и пережить этот кошмар, это лицемерие и ложь? После великолепного кидка Морозом БЮТа и НУ, этой шахматной многоходовки поневоле снимаешь шляпу перед социалистами. Переиграли всех. Предали всех. Из 5,7%  - получить максимум возможного. И потерять максимум. Ибо нет уже А.А. Мороза. Есть "полiтична тварина". Единожды солгав или предав... Хотя предавал он и раньше. Но сейчас - уж слишком цинично. Все имеет цену. И Мороз тоже.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Серпом по зайцам, или Коалиция отморозков &lt;br /&gt;Татьяна КОРОБОВА&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt; О, это уже по-взрослому! Сложилось парламентское «большинство отморозков». Ура!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здравствуй, дедушка Мороз! Или как там? «Політична тварина», просто «скотина», «зрадник», «Павлик Мороз» — лихой Интернет соревнуется в точности определений. Смешно, ей-Богу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Мороз сегодня — это Медведчук вчера, Марчук — позавчера, и Мороз — всегда.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну да, ну да, Витюша, отмечая эту последовательность, уже отстучал восторженную телеграмму.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А генерал чего-то запаздывает. Вперед, самое время прижать друг друга к сердцу — по сути, одна, как выяснилось, порода сдохших бобиков: махнем, не глядя, Родину на кресло, и объясним, не морщась — мы ее спасаем…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Браво, браво. Браво, Слава. То есть, я себе представляю, что неизменный и незаменимый «тайный советник» Мороза — ныне нардеп — Ярослав Мендусь ухохочется, прочитав где-то в сети, что «Партия Регионов» оказалась способной на интриги византийского уровня».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Потому что не только «динозавры», но и НСНУ, и Юля сыграли, как куклы на веревочке, от начала до конца по сценарию, финал которого на дальнем старте знал только Мороз. С Мендусем. «Тайной канцелярией», мозговым штабом, финансово-аналитической группой и стратегическим центром в одном лице.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Непубличная значимость которого, кстати, должна бы вызвать азарт прессы в желании снять покрова. Оно того стоит. Кто на новенького?..&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да. А сценарий, завершившийся для Мороза спикерством «любой ценой», зачинался вовсе не в метаниях вокруг коалиции.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А еще тогда, когда Мороз в компании Медведчука-Симоненко начинал спешную реформу «антиЮщенко», изменяя систему власти в целом, но в частности под конкретную — свою — персоналию.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На парламентских выборах Юля естественным образом подгребла электорат СПУ — недовласти-недооппозиции, и Мороз честным путем не мог ни на что рассчитывать со своими провальными процентами.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хотя, как считается, с подачи Юли попытался это кресло таки взять. Скорее, чтоб заявиться.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но игрался он в «оранжевую» коалицию затем, чтоб нанайцы с донами не сыграли «на двоих». Пока вопрос для Мороза окончательно не дозрел.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И когда «оранжевая» коалиция уже, наконец, почетным нанайцем была санкционирована, в парламенте объявлена, когда возбухли проброшенные Президентом доны, когда ширился и углублялся кризис, чистое нутро Мороза сотоварищи восстало против Пороха.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, не любят они ни бизнеса во власти, ни шоколадных зайцев! Ага, ну Рудьковский точно не любит. Они там какую-то нефтескважину не поделили, сильно бодались — все-таки $25-30 млн. в год.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Так что шоколаду — не любят, больше металл уважают, нефть-газ, «госимущество». Или там принципами поторговать. Или еще чем. А чего, всяка ж путана знает: «Ты это продаешь, но оно все равно у тебя остается».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А на самом-то деле зайцы тут вовсе ни при чем. Это ж была операция «антиЮля». А что Пороха метелили — не будем за него голосовать, забота об стране и принципы не позволяют! — это игры исключительно для электората, с рейтинго-имиджевым учетом: Юля — цаца, Петя — бяка.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Электорат, он может и не понять: точно по тем же мучительно выработанным коалицией правилам, по которым БЮТ выдвигает Юлю на премьерство, НСНУ выдвигает кого хочет, и никто никому не указ — иначе к едрене фене летит с таким трудом создаваемый альянс.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Главное препятствие которому состояло от начала до конца в нежелании и боязни Президента видеть Юлю в премьерском кресле.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Конечно, сто раз можно было и надо было уходить в оппозицию, коль всё складывается так паскудно.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но если не уходишь, а в муках и унижениях все равно стремишься добиться законно тебе причитающегося по доверию народа — обыгрывай.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Считаешь, что Пороха тебе подсовывают, чтоб добить — или сверни дулю, поворачивайся и уходи, или будь Сарой Бернар и раскинь ручки: мечта моя, мы снова вместе, обожаю шоколад, а в зайцах — особенно!..&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Дуэт с Порошенко был ее последним и единственным шансом. Странно, что Юля этого не поняла. А Мороз, разумеется, понял.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И пока Юля «закрывала глаза и думала об Украине», пока до самого критического момента страховалась от Пороха, пока искала черную кошку в черной комнате, пытаясь разгадать и предупредить козни и тайные умыслы, добрый дедушка Мороз, заботливо разделяя эти опасения, обвел ее, как девочку, вокруг пальца. И ладно, если пальца.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И был бы Порох, не было бы Пороха — для Мороза энд компани это были бы задачи с разным уровнем сложности, но с одинаковым результатом. Довести ситуацию до нужного момента, в которой кидалово свершается необратимо и где-то виртуозно.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В ошалении и без сопротивления публики, парализованной таким экстраклассом и дотоле видевшей всё, но не в столь открытых формах такой кондиционной беспринципности и такого жестокого цинизма.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Интересно, кстати, исходя из этого, посмотреть с сегодняшним знанием на «дело Гонгадзе»… И на тот судебный процесс, который Мороз открыл против «Украинской правды»…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ай, да Сан Саныч! Очередной взлет. Сбыча мечт. Из говна, полученного на выборах, слепить такую конфету, что «и сыт, и пьян, и нос в табаке» — это высший пилотаж. Фирма веников не вяжет. Фирма делает гробы?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ой, только не надо, не надо про мораль, чистоплотность и принципы. Давно нет ни того, ни другого, ни третьего.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но оперировать этими категориями в Украине Ющенко еще циничней, чем в Украине Кучмы.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И это самооправдание для Мороза. Которому, конечно, на самом деле оправданий нет. И не потому, что он сдал «союзников», не стесняясь публичного предательства.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хотя, как — не то, чтоб там честно вышел из «оранжевой» коалиции, сказал «прости-прощай, расходятся наши путя…». Зачем! Люди б забегали, переформатировались, сговорились между собой, кресло б — тю-тю, не досталось.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не, все рассчитал, расставил силки, подкараулил момент, и, отечески улыбаясь, въебашил из-за угла — серпом по зайцам. Ну, прям дедушка Ленин. «А мог бы и бритвой полоснуть».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но персональная подлючесть в абсолюте — это еще не самое страшное.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Оправдания Морозу нет потому, что цена «омріяного» кресла под него — это правящая коалиция с теми бандо-олигархами и их красными сателлитами, под руководством которых демократическое развитие страны, общеевропейские ценности, укрепление независимости государства, евро- и евроатлантическая интеграция — это такой же пустой звук, как при режиме Кучмы.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Только еще хуже. Почему хуже? Даже не хочется упоминать, что такое полномочная «донецкая демократия и свобода» и что такое полномочный «коммунистический патриотизм».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В стране, где вместо Президента — манная каша. Хоть со всеми полномочиями, хоть без.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;То есть, ты понял, народ? Серьезный рывок к общечеловеческим свободам и Европе в Украине намечается.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;За «завтра» счастливое наше спасибо, Сан Саныч Мороз! АнтиМайдан завершился.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, на самом деле всё становится по местам. По тем местам, к которым не могла не привести полная бездарность Ющенко, отсутствующего, кроме того, в реальности.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Доцарювался, мессия. Апельсиновая мечта: доны с понтом реваншируют да еще делят власть вместе с красными! Нормально.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Юля — в оппозиции. Тоже нормально.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А президентская «сила»… Ну, нанайцы пока в ополонке. У них ситуация хуже всех.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Их почетный нечлен усиленно изображает «не ждали»… По поводу явочного порядка спикера Мороза, возглавившего «большинство отморозков» антиоранжевого курса — внутри- и внешнеполитического.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Слышь, «Обоз» надо читать, а не справочник пчеловода. На «Обозе» заблаговременно про возможность Мороза-спикера в компании донов с красными написано — еще за неделю до события.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А тут: «Это остается для меня неожиданностью. Очевидно, такое за один день не делается, такое голосование. Эти вещи были продуманы». Блеяние ягнят.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не, ну конечно, трудно не проспать операцию, которая происходит с участием фракции, построенной в точности по «бригадному» принципу ОПГ.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Это, в частности, когда пара-тройка человек наверху принимают решение, «бригадиры» (шести подгрупп фракции донов) знают только организующую часть задачи, а рядовой состав исполнителей получает команду одновременно и непосредственно перед нажатием на курок. Тю, блядь, на кнопку.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Или там на шариковую ручку. И, дружно построившись, без обсуждений, не задавая вопросов (меньше знаешь — дольше живешь), идет голосовать за Мороза.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Перед этим искренне пластаясь на трибуне за подставного Азарова. Снять кандидатуру которого категорически нельзя, чтоб не сорвать обалдение «оранжевых», так и не включивших «зажигание».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, теперь нашему Президенту надо воткнуть нанайцев, как свою «силу», в эту коалицию: в таком виде ПР-СПУ-КПУ она, кроме прочего, просто для него опасна — поскольку, не исключено, примется за «совершенствование» политреформы, вплоть до избрания Президента парламентом, если уж не до ликвидации этого поста. Подсобирав, естественно, всех «оранжевых» перебежчиков, уже почитающих за счастье без всяких требований зайти под надежную крышу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И, не дав жаждавшим нанайцам создать куда менее опасный вариант НСНУ-«Регионы» с нанайским премьером, и проволынив, перебаламутив всё в оранжевом варианте аж до возможности его легкого развала изнутри, мудрый вождь будет пхать свое разношерстное стадо под руководящим составом «любих друзів» залечь под донов.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хотя они, «любі друзі», организованной силой там меньше всего нужны, и никаких торгов не предвидится. Проехали. Будут иметь. Всех. Оптом и в розницу. Начиная с Президента.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не, ну исторический случай, Виктор Андреич.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Попали англичанин, американец, и «нашеукраинец» в одно африканское племя. Им говорят: или жрете по мешку соли, или по тазику говна, или трахнет все племя, или сожрем.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Англичанин съел соль, американец вылизал говно.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;«Нашеукраинец» соли поел полмешка — больше не могу. Говна поцербал полтазика — не идет. «Трахайте!».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На десятом туземце кричит: «Хватит! Дайте тазик!» И что? Доел таки говно и выжил.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот такая «нескорена» «наша» нация!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Так что когда почти премьер Янукович после очередной встречи с главным «нашеукраинцем» выражает очередное удовлетворение, то трудно сказать, от чего именно, но можно представить…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Конечно, можно помечтать, что Юля и «любі друзі» поймут — ситуация уже на краю. Президент со своими рассуждениями об ответственности власти — пустое место, потому что именно он абсолютно безответственно спустил всё, что ему и не принадлежало: Майдан, его веру и надежду.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Свобода и демократия могут закончиться завтра, независимая страна — послезавтра.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сильная оппозиция — единственная тому преграда. Ассимиляция нанайцев в «региональных» рядах — это ее, оппозиции и Юли, существенное ослабление.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Делить уже нечего. Надо снова добывать. Надо объединяться, забыв про Ющенко, но вспомнив о стране.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Помечтать, конечно, можно…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но вся наша история — от одной просранной «Цусимы» до другой… Какая-то, ебиомать, отмороженная история…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А народ — ничего, не вянет. Балдеет даже. Во, чего гуляет эсэмэсками по стране: «В Таращанском лесу найден труп Мороза. Задушен рыжей косой, во рту вышиванка, в жопе — конфета «Рошен». Яке безглузде самогубство!».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Таки да.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://www.obozrevatel.com.ua/news/2006/7/8/123276.htm"&gt;http://www.obozrevatel.com.ua/news/2006/7/8/123276.htm&lt;/a&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:13743</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/13743.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=13743"/>
    <title>Творите о себе мифы. Боги начинали именно так.))))))</title>
    <published>2006-06-23T15:38:47Z</published>
    <updated>2006-06-23T15:38:47Z</updated>
    <content type="html">Хочешь быть оригинальным - будь добрым&lt;br /&gt;Мой вам совет: не слушайте ничьих советов. И этого тоже. &lt;br /&gt;Надо пилить сук, на котором сидишь, пока ты на нём не висишь &lt;br /&gt;Не верь светофору - верь идущему на тебя транспорту &lt;br /&gt;Не всегда говори то, что знаешь, но всегда знай, что говоришь&lt;br /&gt;Не знаешь - молчи! Знаешь - помалкивай! &lt;br /&gt;Не можешь молчать о безобразиях, молчи о чём-нибудь другом &lt;br /&gt;Не мотай на ус то, что тебе вешают на уши&lt;br /&gt;Не обижай слабого, если он сильнее тебя&lt;br /&gt;Не откладывай на завтра то, что уже отложил вчера на сегодня&lt;br /&gt;Не понял сам - не дай понять другому&lt;br /&gt;Не стой, где попало - попадёт ещё раз&lt;br /&gt;Нельзя мешать людям думать, что они думают &lt;br /&gt;Нет такого совета, который нельзя было бы дать&lt;br /&gt;Неумение врать ещё не повод говорить правду&lt;br /&gt;Никогда не отвечайте на анонимные письма&lt;br /&gt;Никогда не рой яму другому. Используй ту, что он вырыл для тебя. &lt;br /&gt;Правду в глаза лучше говорить по телефону&lt;br /&gt;Прежде чем войти, подумай: нужен ли ты здесь?&lt;br /&gt;Прежде чем что-то сказать - подумай, а потом промолчи &lt;br /&gt;Пройдёте по этому мосту до середины и сразу направо... &lt;br /&gt;Рождённые ползать! Летайте самолётами Аэрофлота! &lt;br /&gt;Спрашивайте так, чтобы вам не пришлось за это отвечать &lt;br /&gt;Творите о себе мифы. Боги начинали именно так. &lt;br /&gt;Уронив достоинство, сделайте вид, что оно не ваше</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:13454</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/13454.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=13454"/>
    <title>alegrias @ 2006-06-22T17:39:00</title>
    <published>2006-06-22T14:43:52Z</published>
    <updated>2006-06-22T14:43:52Z</updated>
    <content type="html">&lt;table border="0" style="width: 400px; border: 1px solid #EEEEEE;"&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; color: #FFFFFF; font: 16px Arial"&gt;Поздравляем!!! Решил(а) 12 из 12&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: left; padding: 8px; background-color: #FFFFFF; color: #000000; font: 12px Arial"&gt;Неужели вам нужно еще одно подтверждение, что логика это ваше призвание? Или решили шокировать своих друЖЖков?:)&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; font: 12px Arial"&gt;&lt;a href="http://aeterna.ru/test.php?link=tests:119" style="color: #FFFFFF"&gt;Пройти тест&lt;/a&gt;&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;/table&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:13301</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/13301.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=13301"/>
    <title>Украина</title>
    <published>2006-06-12T11:51:54Z</published>
    <updated>2006-06-12T11:51:54Z</updated>
    <category term="ukraine"/>
    <content type="html">Я пронзительно люблю Киев. Я пронзительно люблю Украину. Я люблю украинский язык и нахожу огромное удовольствие выражать свои мысли на украинском.&lt;br /&gt;Мой город, теплый и светлый, прекрасный в самую плохую погоду, всегда ждет и примет меня в свои объятия. &lt;br /&gt;Древние стены и дороги, сакральные места и современные здания - все это богатство есть у каждого, кто хоть раз был здесь, кто впустил этот город в свое сердце.&lt;br /&gt;Мне мучительно и больно читать мнения других о моей стране, нации к которой я принадлежу как о "недо-стране, недо-нации", мне противны рассуждения посторонних о драматической и горькой истории Украины, как об истории предательств Российской империи, рассуждения, что Украины нет и небыло, что украинский язык - это диалект русского с польским... Кто здесь не был  - то не поймет, что Украина есть и состоялась, что украинская нация существует. Эти дисскуссии- бесплодны и никчемны. Глухой не услышит, слепой не увидит...&lt;br /&gt;Во мне мало украинской крови: есть польская, литовская, грузинская, болгарская и чеченская.. И фамилия галицкая - Нарбут. Но я осознаю себя только украинкой. дело ведь не в крови...&lt;br /&gt;Я никогда не напишу о своих жутких впечатлениях от российской глубинки, о том, что я видела в Грозном и Москве. Не считаю себя вправе осуждать и навешивать ярлыки. Уважение к чувствам россиян удерживают меня от пространных рассуждений, что в России плохого. Россия  и Украина - разные. У каждой - своя история и миссия.&lt;br /&gt;Россия - разная, прекрасная и страшная в своей любви и ненависти. Украина... это сад, кторый нужно каждому украинскому гражданину освобождать от сорняков и выкорчевывать старые и больные деревья. И тогда этот сад зацветет и даст райские плоды.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:12892</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/12892.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=12892"/>
    <title>Українська імперія</title>
    <published>2006-06-11T11:10:10Z</published>
    <updated>2006-06-11T11:10:10Z</updated>
    <category term="ukraine"/>
    <content type="html">Українська імперія &lt;br /&gt;"ГАЗЕТА ПО-УКРАЇНСЬКИ" &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;У часи найбільшого розквіту до складу нашої держави входили землі від Уралу до Кракова і від Фінляндії до Північного Кавказу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Останні спроби Росії висунути Україні територіальні претензії розбудили громадську думку. Як же так: на землі, які належать нам уже понад 250 років, тепер претендує сусідня держава? Але ж і Україна з таким же успіхом могла б претендувати на Москву, Кубань, Мінськ чи частину Польщі тільки тому, що колись вони входили до складу наших земель.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Цікаво, якими були наші кордони у різні часи і епохи? Якими територіями ми володіли, які тримали під своїм контролем? Про це "Експресу" розповідає Володимир Коваленко, директор Інституту археології і стародавньої історії Північного Лівобережжя Чернігівського державного педуніверситету ім. Т. Шевченка.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Країно моя неозора&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— За яких часів територія України була найобширнішою?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Якщо вважати Київську Русь давньою українською державою, то саме в X — XI столітті за часів найвищого розквіту вона мала неозорі простори. Території тоді простягалися навіть не від Новгорода, а від південної Фінляндії, племена якої були данниками Русі, і аж майже до полярного кола, а в окремі часи — мало не до Уралу на півночі. На півдні нам належали землі аж до Тамані, де на березі Азовського моря був міжнародний порт-фортеця Тмутаракань, який входив до складу Чернігівського князівства. Далі наші володіння починалися від Куликового поля (сучасна Тульська область Росії) і закінчувалися мало не під Краковом. Всі ці землі, в тому числі й Підляшшя, колись теж входили до складу давньоруської держави.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Ці кордони не були сталими?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Звісно, ні. Періодично ці землі то зменшувалися, то збільшувалися, залежно від того, на які території поширювалися данина і порядки з центру того чи іншого князіства. А обшир земель вражав! У походах за даниною, в намаганнях підпорядкувати собі торговельні шляхи до далеких країн князі з дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання — Київську Русь. За князювання Володимира Великого були збудовані нові міста на південь від Києва. Володимир долучив до своїх володінь землі сучасної Західної України і Закарпаття, започаткувавши тривале суперництво з поляками за цей регіон. Саме він змусив ятвягів визнати його верховенство. Отак внаслідок надбань Володимира Київська Русь стала найбільшою європейською державою. На початку XI століття її територія становила 1,1 мільйона квадратних кілометрів!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Скільки років ми втримували найбільші території — власні чи підконтрольні?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Це можна підрахувати. Тридцять п'ять років правління Ярослава Мудрого (з 1019 по 1054 рік) вважають апогеєм могутності Київської Русі. Він, як і його батько Володимир, розширив кордони своїх і без того величезних володінь: відвоював на заході землі, захоплені поляками під час внутрішньої смути, підкорив балтійські племена й, нарешті, розгромив печенігів. Після цих завоювань наші володіння простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від Оки до Карпатських гір. За Ярослава нашими володіннями були навіть землі від Північного Кавказу, сучасної Осетії і Чечні аж до Підляшшя. Від пониззя Дніпра — аж до південної Фінляндії.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;За часів Володимира, Ярослава і пізніше Мономаха, десь наприкінці десятого століття — у першій половині одинадцятого, у першій чверті дванадцятого всі землі, аж під Урал були підконтрольні Києву. І поки на престолі сидів Володимир Великий, Ярослав Мудрий чи Володимир Мономах, землі від Уральських гір до Чорного моря, від Волги до Закарпаття були цілісними.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Чи була нашою частина територій сучасної Росії та Білорусі?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Так, наприклад лише одне з князівств Південної Русі — Чернігівське, що займало величезні обшири і складалось із земель на стику теперішніх України, Росії і Білорусі, — близько 12 адміністративних одиниць сучасної Східної Європи. Тобто це Чернігівська і частина Сумської області в Україні, Гомельська область і частина Могилівської в Білорусі, цілих десять областей Росії! Кордони Чернігівської землі на півночі починалися за 60 кілометрів від сучасного московського Кремля, а закінчувалися на півдні, на узбережжі Азовського моря, де була Тмутаракань. На сході територія князівства починалася на Дону, а закінчувалася на заході, під самим Києвом. Ось так виглядали лише чернігівські кордони.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Чому ж ми не залишилися наймогутнішою державою Європи?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Парадоксально, але саме тоді, коли наша держава була однією з наймогутніших у Європі, ми цей шанс втратили. Після низки братовбивчих міжусобних воєн наприкінці XII століття два об'єднавчі центри — Галич і Чернігів — фактично розкололи Русь на дві частини, бо і галицькі, і чернігівські князі хотіли одного — бути на троні. Оця боротьба за владу й призвела до розвалу Русі й втрати обширних володінь. Якраз напередодні татарської навали, коли вже палали і падали давньоруські міста, чернігівський князь Михайло і волинський князь Данило далі змагалися за право, бути зверхником всієї Південної Русі.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Отак ми тричі втрачали нагоду мати величезну державу: один раз після смерті Ярослава, коли його сини почубилися і через те Русь із унітарної, централізованої держави стала федерацією напівнезалежних князів. Удруге — коли після смерті Володимира Мономаха почалися чвари між православними та католиками. А втретє — після того, як Михайло і Данило напередодні татарської навали замість того, щоб об'єднатися і дати відсіч ворогу, сварилися за той же престол.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Україна від Сяну до Дону?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— В часи визвольної боротьби територія України знову змаліла?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Коли Велике Князівство Литовське звільнило українські, білоруські і частину західно-російських земель, (наприклад, смоленську) від татарської залежності і ці землі увійшли до його складу, то сама Литва там становила ледь десять відсотків території. А дев'яносто відсотків цієї території становили українські й білоруські землі! І ця держава стала найбільшою і наймогутнішою у тогочасній Європі. Вона б напевне перекроїла територіальну карту Європи, але під тиском хрестоносців уклалася унія Литви і Польщі. Литва з православної держави стала католицькою.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Почалося окатоличення українських земель: частина їх приймає унію, а частина — ні. Спочатку чернігівські землі, а потім і інші почали переходити під владу Москви. Кінець кінцем це призвело до національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького, потім — до розподілу наших земель між Москвою, Варшавою і Стамбулом. Отак знову українські землі були розірвані, а ми втратили кордони і шанс створити національну державу&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Невже більше не було можливості відродити державність?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Наступна спроба була після того, як розвалилася Російська і Австро-Угорська імперії й відбулася злука українських земель. До складу України просилися (про це нині мало говорять) представники війська Донського, депутати з Курської, Бєлгородської, Брянської, Гомельської губерній. Але знову жовто-блакитні, червоні, зелені прапори розірвали Україну й не дали збудувати власну національну державу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Звідки взялися слова "від Сяну до Дону" і що вони означають?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Від Сяну до Дону — це територія етнічних українських земель, які свого часу входили до складу Київської Русі, а потім були населені так званим південноруським етнічним елементом. На формування етносу впливали східні елементи — хозари, печеніги, торки, інші тюркомовні племена, а на півночі — фіно-угорські племена. Фактично по лінії Рязань — Берестя, від Дону до Сяну й відбулося етнічне розмежування. Тобто це землі, які, введи їх до України, були б українськими, введи їх до Польщі, були б польськими. А введи до складу Угорщини, вони б через 300 — 400 років були угорськими. Бо політична зверхність впливає на етнічний склад, а головне — на менталітет.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Бо що таке етнос? Це насамперед менталітет. От у нас є багато українців за паспортом, які насправді давно є росіянами, — менталітет у них не український. А чому? Та тому, що ми 70 років входили до складу "єдіной і нєдєлімой", а до того ще — 200 років. А жили б ми ще 200 — 300 років в СРСР, то таки сформувалося б "новое сообщество — советский народ". Ви ж розумієте, якщо людині сто разів сказати, що вона свиня, то на сотий раз вона захрюкає.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Чи могло б статися так, щоб ми втримали ні величезні території Київської Русі?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;— Теоретично це могло б бути. Але нам тепер треба думати про те, як би нам наші території втримати. А для цього потрібна єдина політична воля і економічна доцільність. Бо кожного разу, можучи утвердити державність, ми втрачали її через внутрішні чвари. Вони вічні, не припиняються й донині. Недарма кажуть: де два українці, там три гетьмани. І я, як історик, не скажу вам, чим можуть закінчитися усі ці нинішні суперечки за те, якою бути нашій Україні і на кого рівнятися: на Захід чи на Схід? То чи не пора вже нам вчитися на помилках минулого?..</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:12648</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/12648.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=12648"/>
    <title>Ukraine</title>
    <published>2006-06-04T09:20:46Z</published>
    <updated>2006-06-04T09:20:46Z</updated>
    <category term="stikhiya"/>
    <content type="html">Ю. Андрухович &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Україна ж - це країна барокко.&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt; &lt;br /&gt;Мандрувати нею - для ока втіха. &lt;br /&gt;І тому западає спокуса в око: &lt;br /&gt;зруйнувати все. І скільки б не їхав, &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;бачиш наслідки: мури і житла хворі &lt;br /&gt;ще, мабуть, від турків. І п'ятикутні &lt;br /&gt;знаки. З криниць повтікали зорі, &lt;br /&gt;тобто їх нема, криниці відсутні, &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;але є сліди, і це дозволяє &lt;br /&gt;подавати прогноз у вигляді віри &lt;br /&gt;в неминуче. Тому що наша земля є &lt;br /&gt;чимось більшим, аніж сорочка для шкіри. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Це підпільне барокко влаштовує опір &lt;br /&gt;і цвіте шалено навіть в уламках, &lt;br /&gt;хоч забуто нас і мовчать в Європі. &lt;br /&gt;Катувати зручно в палацах, замках, &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;а в каплицях тісно. Тому каплиці &lt;br /&gt;є найперший крок углиб України. &lt;br /&gt;Мені видно все з чужої столиці. &lt;br /&gt;Все на світі можна підняти з руїни, &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;крім живої крові, як ми вже знаєм. &lt;br /&gt;Напиши, чи всі живі та здорові. &lt;br /&gt;Чи літають ангели над Дунаєм, &lt;br /&gt;чи дощі у Львові, чи досить крові.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:12348</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/12348.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=12348"/>
    <title>Eсли</title>
    <published>2006-05-27T12:10:34Z</published>
    <updated>2006-06-04T08:10:36Z</updated>
    <category term="моя жизнь"/>
    <content type="html">Если&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;чай, то... зеленый&lt;br /&gt;если обед, то... субботний с родителями&lt;br /&gt;Если музыка, то... тишина &lt;br /&gt;Если радио, то... во время ремонта или уборки&lt;br /&gt;Если сериал, то... не надо &lt;br /&gt;Если зима, то... сухая и снежная&lt;br /&gt;Если отношения, то... сильные и короткие, страстные &lt;br /&gt;Если ICQ , то... лучше без  нее&lt;br /&gt;Если погода, то... прохладное летнее утро&lt;br /&gt;Если кино, то... в кинотеатре, с другом&lt;br /&gt;Если смайл, то... =)&lt;br /&gt;Если наркотик, то... радость&lt;br /&gt;Если деньги, то... много и стабильно (но всегда будет мало, все равно) &lt;br /&gt;Если девушки, то... умные и сильные&lt;br /&gt;Если мужчины, то... мудрые, честные и сильные&lt;br /&gt;Если город, то... Львов&lt;br /&gt;Если спорт, то... бег &lt;br /&gt;Если дети, то...  мои&lt;br /&gt;Если брак, то... дружеский союз&lt;br /&gt;Если одежда, то... комфортная классика &lt;br /&gt;Если плакать, то... в голос и в одиночестве&lt;br /&gt;Если кофейня, то... ANA в Цюрихе&lt;br /&gt;Если супер способность, то... понимать все что чувствует и думает  собеседник!&lt;br /&gt;Если петь, то... "у вишневому садку" &lt;br /&gt;Если жить, то... страстно&lt;br /&gt;Если время, то... как его мало!&lt;br /&gt;Если работа, то... новая! по способностям и творческая &lt;br /&gt;Если осень, то... сухая и желто-красно-кленовая&lt;br /&gt;Если вино, то...  Саперави или Ахашени  &lt;br /&gt;Если утро, то... позднее воскресное &lt;br /&gt;Если чувство, то... сильное и до крика&lt;br /&gt;Если ощущение, то... сильное и верное&lt;br /&gt;Если таблетки, то... спазмалгон&lt;br /&gt;Если эмиграция, то... в Швейцарию, с отпуском в Испании&lt;br /&gt;Если счастье, то ... в равновесии &lt;br /&gt;Если взгляд, то ... в глаза&lt;br /&gt;Если глаза, то ... темные, миндалевидные, колдовские&lt;br /&gt;Если танцевать, то... фламенко &lt;br /&gt;Если sms , то... лучше позвонить&lt;br /&gt;Если умереть, то... на вершине, когда вверх уже некуда, а вниз просто нельзя!&lt;br /&gt;Если возвращаться, то... домой&lt;br /&gt;Если художник, то ... Микельанджело &lt;br /&gt;Если летать, то ... ранним утром в Вену&lt;br /&gt;Если верить, то ... только в себя&lt;br /&gt;Если знать, то... все&lt;br /&gt;Если кухня, то... большая крестьянская в английском стиле, функциональная &lt;br /&gt;Если бояться, то... безумия&lt;br /&gt;Если апельсин, то... огромный, сладкий , на снегу &lt;br /&gt;Если дышать, то... полной грудью&lt;br /&gt;Если страсть, то... до боли в сердце, &lt;br /&gt;Если бессоница, то... значит пережита сильная эмоция&lt;br /&gt;Если машина, то... Мазда 6&lt;br /&gt;Если мечтать, то... для последующего воплощения в реальность &lt;br /&gt;Если хотеть, то... находить, брать, отнимать&lt;br /&gt;Если стрелять, то... в сердце или в голову&lt;br /&gt;Если бежать, то... слабости в ногах и темноты в глазах&lt;br /&gt;Если решка вверх, то... судьба.. &lt;br /&gt;Если кружится голова, то... надо уйти от экстремумов &lt;br /&gt;Если море, то... Красное&lt;br /&gt;Если небо, то... рассветное&lt;br /&gt;Если фильм, то... о пути к счастью&lt;br /&gt;Если страдать, то... глубоко и недолго&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;если бы вы были напитком покрепче, то ... текилой&lt;br /&gt;если бы вы были киногероем, то ... героиня Алентовой из "Москва слезам не верит" &lt;br /&gt;если бы вы были цветком, то ... бархатцы (чорнобривцi)&lt;br /&gt;если бы вы были чувством, то ... верой, ненавистью &lt;br /&gt;если бы вы были погодой, то ... солнечной, ветренной (бабье лето)&lt;br /&gt;если бы вы были исторической личностью, то ... Маргарита Навварская  &lt;br /&gt;если бы вы были музыкой, то ... Вивальди "Времена года"&lt;br /&gt;если бы вы были инструментом, то ... гитарой&lt;br /&gt;если бы вы были игрушкой, то... PUZZLE&lt;br /&gt;если бы вы были животным, то ... пантерой&lt;br /&gt;если бы вы были знаменитым маньяком, то ... Гринуэй &lt;br /&gt;если бы вы были запахом, то ... корицей и яблоками, сандалом, ветивером, пачули&lt;br /&gt;если бы вы были фруктом, то ... грейпфрут или яблоко&lt;br /&gt;если бы вы были танцем, то ... дикий. парадоксальный. фламенко&lt;br /&gt;если бы вы были одеждой, то ... строгий английский костюм с провокативным декольте &lt;br /&gt;если бы вы были временем года, то ... поздней опьяняющей весной &lt;br /&gt;если бы вы были стихией, то ... воздухом&lt;br /&gt;если бы вы были волшебным существом, то ... Одиссем</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:12178</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/12178.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=12178"/>
    <title>Юлия Мостовая .Интервью.</title>
    <published>2006-05-27T08:13:27Z</published>
    <updated>2006-05-27T08:13:27Z</updated>
    <content type="html">Захотела сохранить. &lt;br /&gt;Журналист и редактор единственной газеты, которою читаю. Великолерная журналистка.&lt;br /&gt;Уважемый министр. Умнейший человек.&lt;br /&gt;  &lt;br /&gt;Интервью. Юлия Мостовая: Гриценко по сто раз в день купается в речке!&lt;br /&gt;Статус Юлия Мостовой определяется не тем, что она – жена министра обороны. &lt;br /&gt;Вполне достаточно и того, что она — Мостовая. Еженедельник «Зеркало недели», возглавляемый еe отцом, за более чем десять лет пребывания на рынке стал настольной газетой украинской элиты, которая пытается делать погоду на политическом Олимпе. Она не раз оказывалась в щекотливых ситуациях. Последний пример — ее статья о якобы имевшем место президентском предложении премьеру «идти дудеть в дудки» и «бить в барабаны» вместе с оппозицией. Когда же «Зеркало» обвинили в том, что информация, мягко говоря, неправдива, Мостовая прямо заявила, что раскроет свои источники в суде и… скандал сошел на нет. Такая она во всем: безапелляционная, порой бестактная, интересующаяся всем и сразу — от подробностей личной жизни до хитросплетений большой политики. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;Как вы познакомились с Анатолием Степановичем? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Познакомились символически. В 1997 году, когда он возглавлял в СНБОУ аналитическую службу, у меня возникло желание взять интервью у Кузьмука, на тот момент министра обороны. И несколько вопросов общеполитического плана у меня были припасены. Но с министром обороны нужно говорить и о вещах сугубо военных, к этому я была не готова. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тогда я попросила Сашу Разумкова, чтобы он познакомил меня с кем-то из экспертов, кто бы разбирался в этой специфической сфере деятельности. Саша познакомил меня с Анатолием Степановичем. Как раз он и помогал мне готовиться к интервью. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Позднее Анатолий Степанович несколько раз публиковался в «Зеркале недели», а по иным поводам мы не пересекались. После Сашиной смерти по моему предложению как наиболее опытного члена команды Разумкова Гриценко утвердили на посту президента Украинского центра экономических и политических исследований — через год Центр стал носить Сашино имя. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вы долго шли к тому, чтобы быть вместе? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Нет, не долго. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Когда вы стали общаться с Анатолием Степановичем чаще? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Буквально в последние дни Сашиной жизни. Саша до последней минуты пытался работать и только за шесть дней до смерти ушёл с рабочего места. В эти дни ребята из его команды установили дежурство. Постоянно присутствовали в соседней палате Валера Чалый, Игорь Жданов, Алина Иванченко, Анатолий Степанович. Они были своеобразным передаточным звеном между СНБОУ и Разумковым для принятия каких-то рабочих решений. Потом Сашина команда приняла решение уйти из власти. Мы создали Центр. Поддерживать его — и за это я ему очень благодарна — вызвался Николай Мартыненко, Сашин друг. Он давал «разумковцам» возможность делать, что они хотят, что им интересно, закрывая глаза на то, что они ему осложняют отношения с властью своими объективными социологическими результатами и критическими выступлениями. Анатолий Степанович Центр возглавлял, Мартыненко его поддер-живал, а «Зеркало» очень тесно с Центром работало. Потому что Центр Разумкова, его команда, качество их работы — самый главный памятник Саше. Созванивались по сто раз на дню, много советовались, потому что Анатолий Степанович вдохновлял, организовывал, координировал эту работу. Но, поверьте, никакой такой «личной» мысли и в голову не приходило. У него, очевидно, по одним причинам, у меня — по понятным. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Что стало переломным моментом? Когда стало понятно, что жизни без этого человека нет? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Есть такая штука, очень простая схема: любовь рождается из страсти, влюбленности, потом она перерастает в уважение, в привычку (если кому не повезло), а если повезло, то во взаимопонимание и осознание в конечном итоге того, что с этим человеком тебе будет о чем говорить долгими зимними вечерами… &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Очень даже счастливый исход… &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Верно. Но с Гриценко у нас была полностью перевёрнутая пирамида. За годы нашего тесного партнёрского, дружеского общения было время понять, что этот человек — умный, порядочный, надёжный, настойчивый, принципиальный, организованный, добрый (иногда до наивности, как для нашего жёсткого времени)… Всё это я о нём знала. Но иногда для того, чтобы костер загорелся, нужно чиркнуть спичкой. И он чиркнул — просто сказал, что любит меня. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ты ожидала такого поворота событий? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Нет! В голове был полнейший сумбур, замешательство. Я знала, что он мой друг, мой единомышленник, но когда он меня взял за руку, я впервые испытала совершенно потрясающее чувство: я поняла, что это мой мужчина. После его признания мы еще долго по-прежнему обращались друг к другу на «вы». Но, честно скажу, в этом плане я не хочу вдаваться в подробности. Есть люди, которым это будет, наверное, не очень приятно читать. Я хочу щадить их чувства. Скажу лишь, что со всеми Анатолий Степанович повел себя максимально честно. Он никого не предавал: он ушел в никуда, не ко мне, а просто снял квартиру и сказал: я буду ждать. А мне нужно было время, чтобы прийти в себя, «оговтатися», понять, как жить дальше. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Какие вопросы тебя мучали тогда? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Что будет с Центром? Как будет с Глебкой (сын Юли Мостовой и Александра Разумкова. — Авт.)? Сложатся ли у меня отношения с Толикиными детьми? Как на это отреагируют люди? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Неужели и Юлия Мостовая задается вопросом, что подумают окружающие? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, меня терзали эти вопросы. Но Анатолий Степанович — человек очень решительный. Он сказал: это мое решение, оно вызрело у меня. Я ушел, я свободен, в этом нет твоей вины — это история моих предыдущих отношений. В состоянии растерянности я пребывала несколько недель. Из этого состояния меня вывела Таня Коробова. Она меня взяла «за барки», потрясла и говорит: ты чего? Посмотри, какой замечательный человек, какой мужик классный! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вы вместе сравнительно недавно. Период романтизма еще не прошел? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он меня поздравляет с каждым нашим месяцем. Степаныч точно знает, сколько мы вместе. Каждое 22-е число он меня поздравляет. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Свадьбу играли? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Семь раз! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Почему семь? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Потому что мы не хотели никакой свадьбы. Все-таки взрослые люди, не первая «ходка»… В общем, были только мои родители, Глебка и брат с женой. Мы собрались в Глебовке, в охотничьем домике, сыграли свадьбу. А потом свадьбу потребовали в Центре Разумкова, в редакции «Зеркала недели», мои друзья, наши общие друзья, потом его родители (они не могли приехать в Глебовку, потому что живут в другом городе и болеют), отдельная свадьба с Коробовой, и последняя — уже через два месяца после ЗАГСа — с Виктором Андреевичем и Катериной Михайловной. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Что изменилось после назначения Гриценко министром? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ничего практически. Я знаю, что семья ему очень дорога. Как только выпадает свободная минутка, мы сразу же общаемся. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По сто раз на дню, как раньше? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, часто на секунду созваниваемся, я получаю кучу sms в одностороннем порядке (мой телефон «на корпорации» и не поддерживает такую функцию). Видимся, конечно, мало. И, к сожалению, стали намного меньше внимания уделять детям. У меня много работы — в стране наконец-то появились новости. Есть определенный негативный фон и тенденции в происходящих процессах, и это очень достает. Каждый вечер мы садимся и думаем: как научиться относиться равнодушно к тому, на что ты повлиять не можешь. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чувствуете себя «госпожой министершей»? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Нет. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, обсуждаете ж ситуацию в Министерстве обороны и в «ЗН»? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Те вещи, которые секретны или специфичны, — не обсуждаем, а концептуальные — обсуждаем. Если что- то «не для печати», то он просто переворачивает бумаги или прячет их в папку, если считает, что это что-то особенное… Мне лень заглядывать в бумаги. В своих материалах я ни на какие бумаги в жизни не ссылалась. Я не тот журналист, который кропотливо будет выискивать документы, счета и так далее. Не мой жанр. А в работу министерства я не вмешиваюсь. Со стороны я насмотрелась на альтернативные примеры. Вмешательство жены в работу мужа — унизительно и для него, и для подчинённых. Соответственно Толя относится и к моей работе. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Многие уверены в обратном. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Эти многие просто не могут представить, что жены могут занимать самостоятельную позицию. Я состоялась как журналист — в общем-то, небезызвестный — еще до того, как познакомилась с Гриценко! Но мне сейчас приходится слышать о том, что всю информацию я получаю от него, пишу с его голоса, что меня кто-то использует. Смех. Меня поразил плач члена Кабинета Министров, когда вышел критический материал в «Зеркале недели» — мы писали о ЕЭПе. В статье цитировали выступавших, не боясь, что кто-то обратится в суд, — потому как имели стенограмму заседания Кабмина. Так вот, один из фигурантов того заседания позвонил мужу, закатил истерику и бросил трубку! Конечно, потом он извинился… Но это настолько по-азиатски — даже не допускать мысли о том, что жена может иметь собственную позицию. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Это не единичные случаи?! Как реагирует Гриценко? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не единичные. Но от своего мужа ни разу в жизни не слышала: «Юля, ты поостерегись, потому что это мешает моей карьере». Он уважает то, что я делаю. Мы с ним сблизились духовно (что не менее важно, а может, и важнее, чем все остальное) именно на базе единого представления о том, какой должна быть эта страна. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И то, что в Украине должна быть свободная пресса, — это аксиома. Если я пишу какие-то вещи, которые не нравятся кому-то из представителей власти, то это пишу я, Юля Мостовая. И Гриценко у меня никогда — даже если захочет — не сможет отобрать права иметь собственную позицию. Это то, что может разрушить наши отношения, нашу семью. А я не знаю, есть ли у человека что-то дороже, чем семья. Он может не всегда разделять мои убеждения, но он их уважает. Кстати, Толя читает «Зеркало недели» поздно вечером в пятницу — я с работы привожу «белки». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он, по сути, твой первый читатель. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, но читает он газету, когда она уже в типографии, печатается и исправить ничего невозможно. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Критикует часто? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Бывает, говорит, что не согласен с той или иной мыслью авторов «ЗН». Бывает — что редко — не соглашается и с моей позицией. Бывает, говорит, что в каком-то из материалов не хватает аргументационной базы или мы слишком увлеклись одной точкой зрения и недостаточно представили другую… Но это всё те замечания, которые были и будут всегда — независимо от того, министр он или нет. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чем ваша семья увлекается? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Каждый свободный час мы стараемся провести вместе. Шаблонная, казалось бы, фраза, но это правда! Каждую свободную минуту мы проводим вместе — хочется просто подержать друг друга за руку. Есть такая потребность. Также есть жизненная необходимость видеть детей, общаться с ними. Гриценко вообще вредитель: приходя очень поздно с работы, он старается специально нашуметь — десятимесячная малая спит очень чутко, — чтобы разбудить ее. Анька сразу поднимается в кроватке, улыбается папе и верещит от восторга несказанно, он ее хватает, и они начинают «вовтузиться»… Потом ее, конечно, нужно час укладывать, но для него это главный релакс — поиграть с дочерью. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вы по максимуму стараетесь проводить время дома? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да-да-да. У нас есть загородный дом, мы стараемся проводить время там. Толя по сто раз в день купается в речке: причем без разницы — холодно ли, жарко ли. Я его за руки за ноги держу, чтобы он не залез в реку в самый дикий холод. Ага, удержишь, как же… &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Гриценко спортивный по натуре? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Был очень спортивный, пока не получил серьезную травму колена. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Мениск, связки? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, он порвал связки, играя в футбол, и теперь у него там стоят титановые шунты, которые иногда звенят при прохождении через «рамку». Когда его оперировали, у него была клиническая смерть. По одной простой причине — шнур аппарата искусственного дыхания кто-то ногой случайно выдернул из розетки. Видимо, Бог сохранил этого человека для чего-то значимого. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Гостей часто принимаете? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Гостей практически не бывает. Когда мы вдвоём, нам мало кто нужен. Но у меня очень дружная семья, и часто приезжают родители, брат с женой и детьми. Реже, в силу молодого возраста и большей занятости, гостят Толины старшие дети Лёша и Света. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Говорят, вы любите играть в карты. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, мы все очень любим преферанс. У нас есть специальная игровая, «карточная» комната, специальный стол, там мы усаживаемся и играем на условные (в смысле «ненастоящие») деньги. "От своего мужа ни разу не слышала: «Юля, ты поостерегись, потому что это мешает моей карьере». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Смеется.) Ещё мы плохо, но очень любим играть в бильярд. Не мастера этого жанра, но дома стоит стол, и мы с азартом играем. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Давно отдыхали? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Очень! Очень давно и даже сразу не вспомнишь, когда. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Планировали уже, куда поедете? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Куда-то съездим, но конкретно еще не думали. Хотим с детьми на море. А еще хотим хотя бы на неделю все равно куда, лишь бы вдвоем. Этим занимается Толечка. Он человек действия, у него всегда все кипит и горит. Я как-то сказала, что очень хочу съездить в Карелию (моя давняя мечта — посмотреть эти места). Через час он мне звонит и говорит: «Я тут в Интернете посмотрел, все узнал, есть три варианта: спуск по рекам на байдарках, экскурсии на лошадях и просто спокойный отдых. Нам подходит третий вариант» (я в то время была уже беременна). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Мечта сбылась — Карелия была покорена? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Нет. (Cмеется.) Я не была готова к тому, что эта мечта так быстро сбудется. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Испытание на прочность? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да я и так знаю, что если скажу: «Хочу звезду с неба», то он минут через пятнадцать перезвонит и скажет: «Тебе какую: есть такая, такая, такая…» &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Говоря о Гриценко, Вы таете на глазах. Он для Вас — сильное мужское плечо, на которое опирается сильная Юлия Мостовая? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Мы дополняем друг друга. Толя — логик и системщик, я руководствуюсь интуицией. Я скорее почувствую, чем узнаю. Мне нужна его логика, ему — моя интуиция. А что касается силы, то мы оба умеем держать удар, и я себе совершенно спокойно представляю ситуацию, когда мы стоим спиной друг к другу и отбиваемся. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вы обеспечиваете друг другу надежный тыл? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Наши тылы защищены. Когда у людей есть единое понимание концептуальных вещей, приняты общие ценности, то не имеет значения, какого цвета зубная щётка и туда или не туда ты положил вещь! Я — человек-феерия, папа говорит, что мне нужно было выходит замуж за уборщика… Дети, конечно, меня немного дисциплинировали, но до Гриценко, у которого маниакальная тяга к наведению порядка, мне далеко. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Каким общественность НЕ знает Гриценко? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Когда родилась Анька, в газете напечатали поздравление (это наша «местная» традиция) и на поздравление был «форум» в Интернете, где читатели писали отклики. И кто-то написал: «Неужели они вместе? Она — такая-то, такая-то, такая-то и этот угрюмый евроинтегратор»… Обаяние Гриценко нужно рассмотреть! У него совершенно потрясающее чувство ответственности за близких, при том, что он очень требовательный человек. Но чувство надёжности, которое возникает у всех, кто с ним работает, окрыляет. По натуре он — защитник, поэтому трепетно и тонко относится к возможности дать людям себя реализовать. Он никогда не орёт на людей, не оскорбляет их, не унижает, как это принято во власти. Но он непоколебим, если уверен в своей правоте. Дома же он нежный и ласковый. Именно так, точнее не скажешь. Он дурачится с Глебкой, носится с Анькой и в жизни не будет лежать на диване, если я что-то делаю на кухне. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чего не простит Гриценко? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Лжи. Ошибку, проступок — все можно объяснить, понять и исправить. Ложь — никогда. Если ему объяснить, почему так произошло, он всегда поймёт. Знаю это по себе: я ведь далеко не ангел, бываю вредной, необязательной, но он никогда даже голос на меня не повысил. Но врать ему мне даже в голову не придёт — это будет конец. Я просто не мыслю себя без Толи. Вот захочу опереться на его плечо — и если его не будет, то упаду в пустоту. Больше не поднимусь — я знаю это. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Был какой-то кризисный момент? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Слава Богу, кризисов не было. Был процесс первичной притирки, который заключался в том, что он не мог сразу принять мой образ жизни. Когда, например, Константин Грищенко или Игорь Смешко, да кто-нибудь из людей во власти, могли позвонить мне домой часов в одиннадцать вечера и проговорить час… Я считала это абсолютно нормальным: занятые люди в течение дня, когда кипучка-горячка, не могут говорить и звонят, когда находится свободная минутка. Просто звонят. Поговорить. Толя не понимал, как вообще кто-то может звонить после девяти часов? Он не мог меня ни с кем «делить». Я злилась из-за такого собственнического подхода, но потом поняла, что он прав, и отношение к нашему общему времени стало таким же бережным. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сейчас, небось, ему самому звонят и в одиннадцать, и за полночь? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, и в двенадцать, и в час… Но недавно он мне сказал, что не представляет, что было бы, осуществись моя мечта и получи мы инвестиции на запуск ежедневного «ЗН». Он сказал на полном серьезе: «Я бы не пережил, если б ты пропадала на работе, как я». Из-за того, что он занят, он чувствует себя по-стоянно виноватым! У него нет распространенного ощущения: ты, мол, баба, сиди дома и вари щи, борщи и так далее. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;О чем мечтает Гриценко? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хороший вопрос. Как нельзя разбрасываться словом «друг», так нельзя разбрасываться и словом «мечта». Сделать «ЗН» ежедневным было бы неплохо, но это не мечта — я погорячилась. Это целеполагание. А что касается мечты, у меня все есть, и пусть вот так все и остается. Мне не нужно больше денег (мне хватает), «не нужен берег турецкий». Равно как и Гриценко это все не нужно… Мне все равно не поверят. Мы мечтаем, чтобы изменилось то, что от нас не зависит, чтобы не было стыдно и больно. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;За кого стыдно? &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;За многих. За многих во власти (об оппозиции я не говорю). За многих коллег стыдно, которые так и не научились распоряжаться свободой слова, свалившейся на них. Вот это бы хотелось изменить, об этом мы мечтаем. А все остальное у нас есть. Правда, Гриценко еще мечтает прыгнуть с парашютом, но из-за колена мечте сбыться не суждено. Ну да ничего, он из тех, кто умеет летать. Я это знаю</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:11899</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/11899.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=11899"/>
    <title>о патриотизме</title>
    <published>2006-05-26T17:46:16Z</published>
    <updated>2006-06-04T09:29:07Z</updated>
    <category term="слова слова"/>
    <content type="html">«Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!».&lt;br /&gt;                                             Лина Костенко &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На скажешь больше.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:11699</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/11699.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=11699"/>
    <title>почти молитва</title>
    <published>2006-05-26T17:37:48Z</published>
    <updated>2006-05-26T17:37:48Z</updated>
    <category term="stikhiya"/>
    <content type="html">СЕРВАНТЕС В ТУРЕЦКОМ ПЛЕНУ&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;     &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Ангел божий, ангел белый,&lt;br /&gt;                Ангел дымчатый, сквозной!&lt;br /&gt;                Что со мною ты не делай,&lt;br /&gt;                Все же сладок путь земной.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                У действительности - клещи,&lt;br /&gt;                У действительности - плеть, -&lt;br /&gt;                Отвратительные вещи&lt;br /&gt;                Мне приходится терпеть.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Все же лезу вон из кожи,&lt;br /&gt;                Чтоб не рухнуть в мир иной,&lt;br /&gt;                Ангел белый, ангел божий,&lt;br /&gt;                Ангел дымчатый, сквозной!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Нет числа моим страданьям,&lt;br /&gt;                Испытаньям нет числа...&lt;br /&gt;                Сколько душу мы ни раним,&lt;br /&gt;                Жизни радость ей мила.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Вынесть можно только с верой&lt;br /&gt;                Эту стужу, этот зной...&lt;br /&gt;                Ангел божий, ангел белый,&lt;br /&gt;                Ангел дымчатый, сквозной!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Твоя воля звонче крови&lt;br /&gt;                В черный час и в светлый час,&lt;br /&gt;                Оборвать на полуслове&lt;br /&gt;                Можешь каждого из нас.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;                Укрепи мне душу, тело -&lt;br /&gt;                Откровеньями верну,&lt;br /&gt;                Ангел божий, ангел белый,&lt;br /&gt;                Мне приснившийся в плену.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:11431</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/11431.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=11431"/>
    <title>Ты - девочка Господа Бога</title>
    <published>2006-05-26T17:31:48Z</published>
    <updated>2006-05-26T17:31:48Z</updated>
    <category term="stikhiya"/>
    <content type="html">Ты - девочка Господа Бога,&lt;br /&gt;ты - Господа Бога дитя,&lt;br /&gt;ты - песня, дорога и ветер,&lt;br /&gt;и счастлива, только летя -&lt;br /&gt;как ветер, дорога и песня,&lt;br /&gt;как песня и ветер дорог,&lt;br /&gt;как песня дороги и ветра,&lt;br /&gt;который в дорогах продрог.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И дорого счастье полета,&lt;br /&gt;и незачем ветру-судьбе&lt;br /&gt;доказывать с помощью фото,&lt;br /&gt;что крылья твои при тебе,&lt;br /&gt;и солнца на них позолота,&lt;br /&gt;и ночи серебряный свет...&lt;br /&gt;и песни пронзительной нота -&lt;br /&gt;твой самый прекрасный портрет.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:11227</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/11227.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=11227"/>
    <title>Юнна Мориц.. Мои любимые стихи</title>
    <published>2006-05-26T17:11:55Z</published>
    <updated>2006-05-26T17:11:55Z</updated>
    <category term="stikhiya"/>
    <content type="html">Когда отхлынет кровь и выпрямится рот&lt;br /&gt;И с птицей укреплю пронзительное сходство,&lt;br /&gt;Тогда моя душа, мой маленький народ,&lt;br /&gt;Забывший ради песен скотоводство,&lt;br /&gt;Торговлю, земледелие, литье&lt;br /&gt;И бортничество, пахнущее воском,&lt;br /&gt;Пойдет к себе, возьмется за свое -&lt;br /&gt;Щегленком петь по зимним перекресткам!&lt;br /&gt;И пой как хочешь. Выбирай мотив.&lt;br /&gt;Судьба - она останется судьбою.&lt;br /&gt;Поэты, очи долу опустив,&lt;br /&gt;Свободно видят вдаль перед собою -&lt;br /&gt;Всем существом, как делает слепой.&lt;br /&gt;Не озирайся! Не ищи огласки!&lt;br /&gt;Минуйте нас и барский гнев и ласки,&lt;br /&gt;Судьба - она останется судьбой.&lt;br /&gt;Ни у кого не спрашивай: - Когда? -&lt;br /&gt;Никто не знает, как длинна дорога&lt;br /&gt;От первого двустишья до второго,&lt;br /&gt;Тем более - до страшного суда.&lt;br /&gt;Ни у кого не спрашивай: - Куда? -&lt;br /&gt;Куда лететь, чтоб вовремя и к месту?&lt;br /&gt;Природа крылья вырубит в отместку&lt;br /&gt;За признаки отсутствия стыда.&lt;br /&gt;Все хорошо. Так будь самим собой!&lt;br /&gt;Все хорошо. И нас не убывает.&lt;br /&gt;Судьба - она останется судьбой.&lt;br /&gt;Все хорошо. И лучше не бывает.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:10998</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/10998.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=10998"/>
    <title>alegrias @ 2006-05-26T19:34:00</title>
    <published>2006-05-26T16:39:00Z</published>
    <updated>2006-06-04T09:28:37Z</updated>
    <content type="html">&lt;table border="0" style="width: 400px; border: 1px solid #EEEEEE;"&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; color: #FFFFFF; font: 16px Arial"&gt;Ты не ожидал(а), но тебе соответствует: Анчар(А.Пушкин)&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: left; padding: 8px; background-color: #FFFFFF; color: #000000; font: 12px Arial"&gt;Ты одиночка по сути, отчуждаешься от окружающих.А если кто-то всё же сумеет пробить твою стену, то испытает твой гнев. Твоих друзей-два, три человека.Они люди достойные, с боевой закалкой, способные как вынести, так и усмирить твою агрессию.Ты горд, умён и своенравен и вцелом ты-благородный человек.Однако, следует быть мягче с окружающими, ведь они, как и ты, люди.&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;tr&gt;&lt;td style="text-align: center; margin: 0px; padding: 8px; background-color: #006680; font: 12px Arial"&gt;&lt;a href="http://aeterna.ru/test.php?link=tests:4363" style="color: #FFFFFF"&gt;Пройти тест&lt;/a&gt;&lt;/td&gt;&lt;/tr&gt;&lt;/table&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:alegrias:10506</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://alegrias.livejournal.com/10506.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://alegrias.livejournal.com/data/atom/?itemid=10506"/>
    <title>часть 3</title>
    <published>2006-05-23T10:33:51Z</published>
    <updated>2006-05-23T10:35:05Z</updated>
    <content type="html">и еще&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;На той же химии - ко всем столам были розетки подведены - на перемене можно было на пробку в счётчике намотать медной проволоки потолще, а во время урока в розетку закороченный штепсель вставить - тогда пробки приваривались, и завхозу приходилось их разбивать молотком, чтобы поменять. Но это была рискованная забава - поскольку закороченный штепсель тоже мог привариться к розетке - и тогда уже педсовет и огорчённые родители.&lt;br /&gt;На физике тоже можно было много удовольствия получить: мух наловить и в вакуумный насос под колпак засадить. Они так весело там летали. А как достаточно воздуха откачаешь - то утихомиривались и только лапками тёрли печально.&lt;br /&gt;Ещё здорово было выследить солдатика, который в посадки с девушкой направлялся, а потом ему по голой попе из рогатки засадить. Но тоже рисково - без велосипеда от солдатика вряд ли сможешь смыться - у него всё-таки допинг - из рогатки-то.&lt;br /&gt;В тех же посадках на полянах здорово было майских жуков ловить - на лету шапками сшибать - здесь уж нас толпы большие собирались - и парней и девчат самых разных возрастов. Это как сафари было. А так как все в большой азарт впадали, то можно было и ко взрослой девчонке прикоснуться ненароком. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Рядом со стройкой жгли костры вечерами и жарили выпрошенную у родителей картошку, хлеб. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В ореховой роще "cелились" на деревья, как можно выше, а потом ходили друг к другу в гости.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Играли в чирку. В середину квадрата из 9 клеток складывались кучкой 9 камушков. Делились на 2 команды. Одна команда мячом разбивала чирку, другая, поймав мяч, должна была повыбивать всех противников и не дать им расставить камни по всем клеткам.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Прятки. Море волнуется раз (когда надо было замереть и не шевелиться). Ручеек. Прыгалки. Когда двое крутят, кто-то прыгает пока не заронится.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Собакам строили будки-шалаши, а потом перепрятывали их от собачников.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ловили трутней и привязывали нитку к лапке.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Съедобное-несъедобное. Волейбол через перекладину для выбивания ковров.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Смолой, расстопленной солнцем, вывозить палку, а потом поджечь (коптила-жуть)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Танчики! Каждый рисует на своей половине листа штук 20 танков, а потом начинается бой - рисуешь жирную точку в том месте, где должен "отразиться" танк противника, складываешь лист, рисуешь точку с обратной стороны. Если отпечаталось на танке противника - подбил!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А еще - зарыть руку в песок, сложить пальцы хитрым способом и чтобы другой осторожно снимал песок и нажимал на ногти - разминировал.. Задел палец - взрыв - рукой весь это песок подбрасывался, чаще всего в лицо "саперу"....&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На кухне динамик подключенный двумя проводками в радио розетку "Здравствуйте ребята! В эфире пионерская зорька!"...&lt;br /&gt;Ч/б телевизор на длинных тонких ножках, а на нём пасатижи для переключения каналов...&lt;br /&gt;Автобус 5коп, троллейбус 4коп, трамвай 3коп. Билетики соответственно синие, чёрные, красные. Откуда они выкручивались все помнят...&lt;br /&gt;Контейнеры на помойках большие и отдельно маленькие для пищевых отходов, воняло жутко...&lt;br /&gt;В деревне была керосинка, на которой бабушка жарила карасей, пойманных удочкой из орешника, с поплавком из винной пробки со спичкой...&lt;br /&gt;Кусок какой нибудь пластмаски, прикреплённый прищепкой к вилке велосипеда. Трещало по спицам не хуже мотоцикла. Самый супер звук выдавал кусок фотоплёнки...&lt;br /&gt;"Щелкалки" из той же фотоплёнки (специально сложенной)...&lt;br /&gt;Газировка не из автомата, а из рук тёти, за двумя стеклянными колбами с сиропом...&lt;br /&gt;Хлеб на мягкость специальной вилкой проверяли...&lt;br /&gt;Пломбир за 48коп. резали пополам...&lt;br /&gt;Жареные пирожки с мясом по 10коп....&lt;br /&gt;Пружинная монетница...&lt;br /&gt;Калейдоскоп (труба со стёклышками образующие симметричные узоры...&lt;br /&gt;Детский велосипед "Бабочка" на маленьких, но широких колёсах...&lt;br /&gt;Ещё была такая детская игра, игровое поле из куска фанеры закруглённое с верху. Устанавливалось под наклоном. На поле всё красиво оформлено, разные ямочки, желобки, крутилочки, ловушки, каждое место определялось кол-вом очков. А в низу с права типа шпингалет с пружинкой. Кладётся туда металлический шарик, оттягивается пружинка и щёлк... куда попадёт, столько и очков...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В детском саду обед, четыре человека за столом, четыре яблока на десерт. Кто первый съест суп и второе, выбирает лучшее яблоко и т.д. ...&lt;br /&gt;В том же садике, манная каша с комочками (с тех пор не ем манку даже в ресторане)...&lt;br /&gt;В школе, абонементы в кино на месяц...&lt;br /&gt;Обычные (белые) жевачки подкрашивали путём пережевывания с кусочком цветного грифеля...&lt;br /&gt;Или вот, левую ладошку в трубочку, с верху кладём листик с ближайшего куста, а правой ладошкой резко сверху, БА-БАХ! ...&lt;br /&gt;Игровые автоматы по 15коп, в каждом кинотеатре и не только...&lt;br /&gt;В кинозал иногда пробирались через выход, когда заканчивался сеанс, прятались между рядами до начала следующего сеанса...&lt;br /&gt;Разменные кассы в метро, 10,15,20коп. На некоторых станциях до сих пор висят!!! (естественно не работают)...&lt;br /&gt;Набор коричневых индейцев, 5шт. ...&lt;br /&gt;ЛОТО! всей семьёй, вечерами...&lt;br /&gt;На бумаге в клетку игра "точки". По череди на пересечении клеток ставятся точки, точки на соседних перекрестиях соединяются замкнутой линией, по возможности нужно окружить как можно больше точек противника...&lt;br /&gt;В игре "За рулём" на ведущий ролик наматывалась изолента, для увеличения скорости игрового поля...&lt;br /&gt;Из стержня ручки выдавливался шарик и вставлялась булавка, а к катушке от ниток приматывалась резинка. Опасный самострел получался. Мне раз из такого точно в задницу засадили...&lt;br /&gt;Огнемёт из баллончика антистатика поднесённому к зажигалке...&lt;br /&gt;Настольная игра "Путешествие в Швамбранию"...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Электронная игра "Ну погоди", 25руб....&lt;br /&gt;Дворовая игра в "ОРДЕНА" Обычно на пятачке перед подьездом. Чертим две параллельные линии на расстоянии метров 4-5, потом из-за своей линии кидаем битку (баночка от гуталина с песком) на линию противника. От линии до битки нужно дотянуться пальцами, иначе переход хода. Если битка перед линией - медаль (рисуем кружок), за линией - орден (ромбик), точно на линии - звезда. 3 медали=орден, 3 ордена=звезда, 3 звезды= кремль (рисуем башенку), 3 кремля=МОСКВА! Победа!...&lt;br /&gt;Игра с мячом "четыре угла" Поле делиться на четыре части (крест на крест) если играется в четвером, или просто пополам, если в двоём. Задача, выбить мяч на поле противника, но не более чем в два касания...&lt;br /&gt;А помните такую хрень (было бешено популярно, но в очень короткое время)? Пластмассовое оранжевое "яйцо" (типа мяча для регби) через которое пропущено две верёвки (несколько метров) с ручками на концах. Если резко развести ручки в стороны, яйцо по верёвкам летит в сторону соперника, потом обратно и так пока не надоест...&lt;br /&gt;Самая крутая игра на Спектруме, лично для меня , была Exolon (космонавт с автоматом и ракетницей проходил кадр за кадром)&lt;br /&gt;Варёнка! Сколько было испорчено штанов и футболок, хлоркой и анилиновыми красителями....&lt;br /&gt;Сейчас дети на скейтах трюки всякие выписывают, а мы на них в "футбол" играли, мячом для тенниса. А какие скейты были, "скоростной" (самый дорогой, на больших колёсах)," рыбка "(загнут один край) и дубовый (обычно желтого цвета, тяжелый и неповоротливый)...&lt;br /&gt;Про игру в "пекаря", у нас она называлась "банки", а звания были не военные, а карточно-шахматные, пешки, валеты, тузы и т.п., порядок не помню...&lt;a name="cutid2"&gt;&lt;/a&gt;</content>
  </entry>
</feed>
