На даний момент в Україні можна виділити три групи між поколіннями:
Generation Pepsi (GP) – покоління пепсі, про яке мова йшла вище, цінності якого властиві не тільки елітам, а й певній частині населення.
Generation X (GX) – доля якого цілком може стати подібною до долі втраченого покоління Вірджинії Вульф та Ернеста Хемінгуея.
Йому властивий цілий ряд унікальних характеристик. Насамперед, це GX росло на зламі епох, з одного боку, воно всотало в себе залишки марксистсько-гегелівських ідеологем пізнього СРСР. Це покоління отримало більш-менш системну середню та вищу освіту.
З іншого, його юність пройшла в умовах хаосу, абсолютної внутрішньої та зовнішньої свободи. Коли розвалився СРСР, вони ще були занадто малі, щоб врости в систему. Але коли представники GX стали старші, то сприйняли нову реальність як природну, нормальну.
У той час, коли частина покоління пепсі зробила гіперривок у реальність великих грошей, а інші GP маргіналізувалися, йшло становлення Х-ів з опорою на власні силу, енергію, удачу.
Звідси запит у GX на ту чи іншу форму, назвемо її умовно, "неопротестантської етики". Етики, у якій наголошується на індивідуальності, здатності до самовдосконалення, росту.
Generation Biomassa (GB) – ця група між поколіннями представлена народженими в 90-ті роки. Її становлення відбувається в умовах демонтажу системи освіти і тотального домінування мас-медіа, що й формують їхній світогляд.
Це люди Дому-2, media sapiens, чиї думки цілком і повністю присвячені споживанню в усіх його формах і проявах. На мій погляд, ця група, за визначенням, не здатна сформувати цілісний погляд на світ, сформулювати порядок денний країни і, по суті, є "робочою глиною" як для внутрішнього, так і для зовнішнього соціального інжиніринга.
Тому, питання подальшого існування української держави може і повинне бути дозволене тільки "поколінням Х".
Якщо воно не займе владні висоти, то вже за 10-15 років Україна остаточно втратить залишки суб’єктності та перейде під зовнішнє керування, що може бути двох типів – hard і soft:
Перший – фактичний розпад країни на кілька анклавів, що попадають під вплив більш сильних геополітичних гравців. Не можна виключати можливість виникнення конфліктну між ними, як це сталося під час розвалу соціалістичної Югославії.
Другий, soft-варіант, більш м'який. Зберігаючи формальні ознаки незалежності, країна перетвориться на територію, яку експлуатують транснаціональні корпорації (західні, китайські, російські) не без допомоги намісників, рекрутованих з-поміж дітей еліти покоління пепсі.
Ті, що пройшли ідеологічну обробку в закордонних вузах (не завжди кращих, зазначимо не без іронії), увібрали спецкурси гламуру від Каті Осадчої на тусовках у богемних київських кнайпах, "екс-мажори" на кшталт Андрія Ющенка будуть чудово виконувати роль колоніальної адміністрації.
У них усе буде добре, але чи потрібна така країна нам?